Київська кераміка XVI — XVIII

Київська кераміка XVI — XVIII ст. як культурно-мистецьке явище давно привертала увагу етнографів та мистецтвознавців.

Але в розпорядженні вчених було обмаль матеріалу, оскільки при археологічних розкопках культурні нашарування, починаючи з пізньосередньовічних, досить часто ігнорувалися.

Ті окремі фрагменти кераміки, які потрапляли до музейних збірок та фондів Інституту археології, не могли дати повної картини розвитку керамічного виробництва після XVI ст. Ця прогалина стала поступово заповнюватись.

За територіальним розподілом досить числену колекцію становить посуд, зібраний в урочищі Гончарі-Кожум´яки на Подолі.

Тут протягом 1987 — 1993 рр. досліджувалась гончарна слобода Києва.

Було виявлено 15 гончарних горнів, ями з бракованою керамікою, виробничі споруди.

Слобода функціонувала в кінці XVII — XVIII ст.

Найчисленнішу колекцію з Верхнього міста зібрано під час дослідження території Михайлівського Золотоверхого монастиря в 1998 — 1999 рр.

Колекції кераміки зібрані також під час розкопок в Києво-Печерській лаврі, на Видубичах, на Печерську.

З документів гончарного цеху 1782 року відомо, що гончарі в кінці XVIII ст. проживали кількома компактними групами на Печерському форштадті.

Гончарні горни цієї доби виявлені на Гончарах-Кожум´яках, на Видубичах, в районі Аскольдової могили, на Подолі біля будинку Петра I.

Архівні матеріали свідчать, що вже в кінці XVIII ст. виробництво посуду у київських гончарів не відігравало головної ролі — вони спеціалізувались на спорудженні печей і груб, а також перепродавали продукцію гончарів з околиць — згадуються обухівські гончари та гончари з с. Петрівці.

Можливо, саме з цим пов´язана масова поява в київських шарах XVIII — початку XIX ст. червоноглиняних мисок, прикрашених фляндрівкою, нехарактерних для київських ремісників.

В документах є також згадки про те, що в гончарний цех приймали іноземних (голандських, німецьких) майстрів.

В XVII ст. мода на розписування посуду поширюється по всій середній Європі, винятку не становлять і українські землі.

Якщо нові риси в виробництві з'являються ще в XV ст., то в кінці XVI ст. вони значно зростають: з'являються нові форми посуду, нова техніка його орнаментації. Інтенсивний розвиток керамічного виробництва продовжується протягом усього XVII і XVIII ст.

Наприкинці XVIII ст. вже ознаки \занепаду, що виявилось в погіршенні якості виробів та спрощенні декорування.

Розвиток українського керамічного виробництва відбувався не ізольовано.

Десь з XV ст. він зазнає впливу західноєвропейських зразків. З наданням магдебурзького права та запровадженням цехової організації ремесла, на українських землях з´являються нові технології кераміки.

До запозичень слід віднести появу швидкообертового гончарного круга і формування виробу шляхом витягування з одного шматка глини.

Про це свідчать сліди зрізів ниткою з круга, які зустрічаються на денцях горщиків з початку XV ст.

Разом з тим змінюються пропорції горщиків та форма їх вінець. Такі вінця (з виїмкою під покришку зсередини) були на той час поширені на території Польщі, Молдови, Румунії.

Але вінця місцевих горщиків відрізнялись від західних аналогів тим, що були дуже потовщеними.

Це явище, вірогідно, йшло від місцевих витоків: потовщені вінця характерні для виробів післямонгольської доби (2-ї пол. XIII — XV ст.) і продовжували традиції давньоруського керамічного виробництва.

В XVI ст. дещо змінюється форма горщиків і їх вінець.

Асортимент посуду в середині XVI ст. ще небагатий: горщики, покришки, глечики, макітри.

Виготовлялись вони, в більшості випадків, з білої каолінової глини і всередині часто вкривались зеленою, рідше — корчневою поливою.

Орнамент на них мінімальний — кілька прокреслених смуг по плічках; розпис ще відсутній.

Лише з кінця XVI ст. київські гончарі починають розписувати свої вироби.

З'являються такі форми посуду як тарілки і блюда, змінюється форма.

Асортимент виробів значно розширюється — окрім зазначених форм гончарі виготоляють кухлі, чарки, ринки, миски, баклажки.

В XVIII ст. зустрічаються вазони, носатки.....

Горщики розписують рудою глиною — так званий прийом “описки”. Миски і тарілки, а також деякі глеки та кухлі прикрашають підполив'яним розписом в техніці ріжкування.

Ця техніка полягає в тому, що готовий, але не випалений виріб поливали розчином білої глини — для створення фону, по якому за допомогою коров´ячого ріжка наносили малюнок.

Звичайно контур наносився брунатною фарбою, а площини всередині заповнювались рудою глиною та зеленою поливою.

Після випалу такий виріб вкривали прозорою безбарвною поливою і потім ще раз випалювали.

Така техніка оздоблення, яка ще зветься “псевдомайолікою” або “народною майолікою” імітує фаянсові майолікові вироби.

Поширена вона була в багатьох країнах Європи.

Окрім європейської моди в Україні існували й свої способи декорування виробів.

Так, орнамент в техніці штампу на тарілках у поєднанні з двоколірною поливою (коли береги вкривались зеленою, а дзеркало тарілки — коричневою поливами) характерні лише для України.

Техніка штампу полягає в тому, що на сирий виріб наносився рельєфний орнамент — відбиток штампу. Потім посудина вкривалась поливою і випалювалась.

Орнаменти складаються з окремих простих елементів: квіток, листочків, ромбів, пророслих рослин тощо.

Можливо, цей спосіб орнаментації веде своє походження від рельєфних підполив´яних орнаментів, які існували на даній території з часів Київської Русі.

Такі орнаменти схожі з дерев´яним різьбленням.

 

Окрім західного, українська кераміка зазнавала впливу і східного мистецтва.

Такі впливи мали глибокі корені.

Так, з Візантії була запозичена технологія виробництва полив´яної кераміки, яка існувала безперервно протягом століть, починаючи з часів Київської Русі.

Квітковий орнамент цих виробів очевидно теж впливав на українську кераміку, якщо не безпосередньо, то через Європу, яка сприйняла східні зразки орнаментів.

Певні паралелі із причорноморськими орнаментами можна відмітити в рослинних візерунках та зображеннях птаха на українській кераміці.

 Прикладом східного впливу може бути форма ручки кухлів XVII — XVIII ст. Ця ручка пласка, в поперечному перетині — прямокутна, зверху і знизу має два виступи.

Така форма вважається типовою для турецьких посудин і походить від дерев´яного посуду. Такі ж ручки з´являються і в німецьких пивних кухлів.

Яким чином вони потрапляють на Україну, сказати важко, але східний вплив тут безсумнівний.

Орнаменти на тарілках, виконані в техніці підполив´яного розпису, мають ренесансні та барокові риси.

Для більшості з них характерна центральна композиція, виконана на двох взаємоперепендикулярних осях; хоча іноді цей принцип порушується, і композиція будується по типу “вазон”, тобто, з одного центру виходить кілька галузок.

Іноді така композиція займає всю площину тарілки, хоча зазвичай розташовується тільки на дзеркалі, а по берегах зображуються інші орнаменти.

Композиції ці звичайно рослинного характеру.

В мотивах можна вгадати акантове листя, квітки мають здебільшого тюльпаноподібну форму.

Досить поширеним був мотив винограду.

Виноградна лоза має багату семантику в християнстві, зокрема вона символізує Євхаристію.

З´явившись на іконах, в бароковій ліпці, дерев´яному різьбленні, на книжкових мініатюрах, виноградна лоза потрапляє і на кераміку.

Серед інших символічних образів — риба та птах (голуб).

Привертає увагу тарілка на якій зображені — в центрі виноградне гроно, а по берегах — три голівки янголів з крильми.

І знайдено цю тарілку на території Михайлівського Золотоверхого монастиря.

В гончарських осередках України всі згадані мотиви розписів продовжують існувати і донині, хоча за два століття зазнали переробок і змін.

Так, на опішненській кераміці початку століття бачимо ті ж виноградні грона, квіти, риб, пташок, але вже в більш спрощеному виконанні.

Тобто можна сказати, що традиційні народні орнаменти, які використовують українські гончарі, беруть свій початок із ренесансної та барокової культури XVII ст.

Іншу ситуацію спостерігаємо з орнаментами, виконаними в техніці штампу.

Ця техніка зникає десь в кінці XVIII — XIX ст. і до наших днів не доходить.

Слід згадати ще один вид орнаменту на тарілках — “фляндрівку”.

Це один з видів підполив´яного розпису, який полягає в тому, що сирі фарби (глини, поливи) розтікаються по поверхні виробу, утворюючи мармуровидний малюнок.

Іноді фарби розтягують голкою чи якимось іншим гострим предметом, в результаті чого утворюються “фігурні дужки”, квіти та інші візерунки.

Тарілки, оздоблені в цій техніці, масово з´являються в кінці XVIII ст. (хоча вироблялись вони і раніше), приходячи на зміну ріжкованим та виконаним в техніці штампу.

На сьогодні це один з найулюбленіших орнаментів гончарів у багатьох гончарських центрах України.

Слід сказати також декілька слів про орнаментацію таких видів посуду, як глеки і кухлі.

В більшості вони прикрашені рельєфними орнаментами та вкриті поливою двох кольорів — зеленою зовні та коричневою зсередини.

Орнамент на них — прокреслені лінії, відбитки штампу.

...Крім того, на них зустрічається новий вид декору, який не використовувався на тарілках.

Це — так звані “малини” — невеличкі півсферичні наліпи чорного кольору, які наносились в кількох місцях на вертикальні прокреслені смуги.

Цей вид декору також веде своє походження із Західної Європи.

Зрідка трапляються також кухлі та глеки, розписані в техніці ріжкування.

Розписують глечики й зараз, причому тільки ті, які вживаються для ритуальних цілей (наприклад, в них подають до весільного столу).

І навпаки, форма і декор кухлів та глеків з двоколірною поливою та рельєфним орнаментом давно вийшли з ужитку.

Багата орнаментація в XVII — XVIII ст. зустрічається далеко не на всьому посуді.

Більшість його зовсім не прикрашена, або зроблено це досить скромно. Очевидно, це залежало від функціонального призначення посуду.

Так, з глечиків прикрашались, очевидно тільки ті, які вкористовувались в ритуальних цілях.

Тарілки й миски, що подавались до столу, теж не було потреби прикрашати — орнаментували ті, що виставлялись “на показ” на миснику чи полиці і були окрасою кожної хати.

Коштували такі тарілки дорожче.

Про їх популярність свідчать згадки в описах майна козацької старшини, де полив´яні миски стоять в списку зі срібним та олов´яним посудом.

По матеріалам сайту archaeology.kiev.ua, Л.В. Чміль. Інститут археології НАН України